* * *
В усадьбе гетмана Ивана Сулимы,
в селе, что называют Сулимивкой,
по мостовой промчались пацаны,
вцепившись в лошадиные загривки –
и только гривы… пыль… ребячий свист…
и затихает где-то конский цокот…
и мы… и степь… и жёлтый падолист…
дворов крестьянских предвечерних хлопоты…
И, как подсолнух, что за солнцем ходит,
так табуну вослед глядели мы.
А что такого?.. Проскакали кони…
В именье гетмана… Ивана Сулимы…
* * *
В маєтку гетьмана Івана Сулима,
в сучасному селі, що зветься Сулимівка,
до кінських грив припадееі грудьми,
промчали хлопці — загула бруківка —
і тільки гриви... курява... і свист...
лунких копит оддаленілий цокіт...
і ми... і степ... і жовтий падолист...
і цих дворів передвечірній клопіт...
І як за сонцем повертав сонях,
так довго вслід чомусь дивились ми.
А що такого? Підлітки на конях.»
В маєтку гетьмана... Івана Сулими...
В усадьбе гетмана... Из Лины Костенко
© Copyright: Алексей Бинкевич, 2011
Свидетельство о публикации №111093006535
Свидетельство о публикации №111093006535
Рецензии