Ни у кого больше меня нет

Соври мне, что не зря пишу
"Ни у кого больше меня нет" © Copyright: Аншель Мари, 2011

Я пишу тобі черговий лист, коли втомлююся мовчати, досягнувши емоційного дна. Коли немає вже сил в порожнечу ночей холодних відчайдушно прокричати все те, що не позбавлено сенсу для нас. У цю пізню годину весняний сніг крутиться. Він надзвичайно чистий, зворушливий і легкий на тлі тіні стрункого голого стану мого з вікна. І думка лягає пастеллю на чистий аркуш, як напомаджена плутана одна у свою пастель з білосніжними простирадлами. Я хотіла залишитися друзями з тобою, але не вийшло. Увы... Мене немає в твоєму телефоні. Щось з нами сталося... Щось пішло не так... З нами пішло стався живопис осені. З нами сталися свинцеві хмари, що війною пішли на просині неба на самому початку ніжного вересня. З нами сталися недбало колючі проливні дощі. Я так хотіла сказати тобі тоді: "Почекай, не квапся йти"!, - але не знайшла в собі душевних сил. Дощ тоді щосили вже мжичив свій клинопис, і змастив зрадницьких сльозинок пасторальну акварель. Я з нетерпінням чекаю, коли вступить у свої законні права начальник капежу пан Квітень і розставити все по своїх місцях. І може поштамт прийме усі мої листи, що не вистачило духу своєчасно відправити. Или я тобі їх все віддам при особистій зустрічі... І тоді дізнаєшся мій секрет: "Назавжди у тебе є я! Ні у кого більше мене немає! І цього вже не виправити"!

Самотній вечір... міжнародного... жіночого... дня... пристойною... дівчата...

У душі розруха...

Шкода, що я від тебе не вагітна...

Твоя бестія.

P.S. Люблю!

***

Я пишу тебе очередное письмо, когда устаю молчать, достигнув эмоционального дна. Когда нет уже сил в пустоту ночей холодных отчаянно прокричать всё то, что не лишено смысла для нас. В этот поздний час весенний снег кружится. Он необычайно чист, трогателен и лёгок на фоне тени стройного обнажённого стана моего из окна. И мысль ложится пастелью на чистый лист, как напомаженная путана одна в свою пастель с белоснежными простынями. Я хотела остаться друзьями с тобой, но не получилось. Увы... Меня нет в твоём телефоне. Что-то с нами случилось... Что-то пошло не так... С нами пошло случилась живопись осени. С нами случились свинцовые тучи, что войной пошли на просини неба в самом начале нежного сентября. С нами случились небрежно колючие проливные дожди. Я так хотела сказать тебе тогда: "Подожди, не торопись уходить!", - но не нашла в себе душевных сил. Дождь тогда вовсю уже моросил свою клинопись, и смазал предательских слезинок пасторальную акварель. Я с нетерпением жду, когда вступит в свои законные права начальник капели господин Апрель и расставить всё по своим местам. И может почтамт примет все мои письма, что не хватило духа своевременно отправить. Или я тебе их все отдам при личной встрече... И тогда узнаешь мой секрет: "Навсегда у тебя есть я! Ни у кого больше меня нет! И этого уже не исправить!"

Одинокий вечер... международного... женского... дня... приличной... девушки...

В душе разруха...

Жаль, что я от тебя не беременна...

Твоя бестия.

P.S. Люблю!

08.03.2019

Творческая Лаборатория Игозаленд   10.03.2019 13:08   •   Заявить о нарушении