Від непорочного зачаття зливи – вістка,
росте і ділиться несамовито там,
де сіре тоншає. Під пензлем неба – місто.
За мідним стуком – на дахи прийшла вода.
Черпнули краплі свіжого для крил повітря,
так щиро й хтиво – ним черкнули вістря вух.
Влетіли, не зважаючи на опір вітру
і падали – неначе яблука в траву,
що у саду осіннім – на мої простори,
де блискавок стриножила давно гроза
і я виходжував – любов’ю серце хворе –
переливав із олов’яних куль назад
стійких солдат – мого дитинства зброєносців,
а з похоронок днів моїх, що відцвіли –
кораблик, опаперивши у підсвідомій млості,
сльозою відпускав, як усмішку – палив.
Себе ураз відчувши краєм непочатим –
ділився з вісткою, де стукіт – виникав,
до шиб віконних – пальці перестав привчати,
бо стала берегом для ласк – моя рука.
30 Вересня 2011
Вiд непорочного зачаття зливи
© Copyright: Юрий Лазирко, 2011
Свидетельство о публикации №111093001633
Свидетельство о публикации №111093001633
Рецензии
Юраську, непочатий краю, зачатий з любові і дива...
З куль переливати солдатів - то файно. Але виходять лиш олов'яні, живі - ніяк...
Знову - крапельки? Знову дощ?
Леся Романчук 03.10.2011 22:12 • Заявить о нарушении
З куль переливати солдатів - то файно. Але виходять лиш олов'яні, живі - ніяк...
Знову - крапельки? Знову дощ?
Леся Романчук 03.10.2011 22:12 • Заявить о нарушении
Так, Ле`
Дощ повернувся, як це часто з ним трапляється і як це часто - він не знає де йому діватись.
Але паде... така вже натура.
Дякую, Сонце,
ЛЮ
Юрий Лазирко 03.10.2011 23:40 Заявить о нарушении
Дощ повернувся, як це часто з ним трапляється і як це часто - він не знає де йому діватись.
Але паде... така вже натура.
Дякую, Сонце,
ЛЮ
Юрий Лазирко 03.10.2011 23:40 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.