А Вересень вже заплакав. Либонь, утомився чекати
на той дивовижний момент, коли вулиці стануть чистими.
Пейзажі у вікнах трамваю, приклеєні, мов плакати,
здаються мені нереальними. Казковими. Урочистими.
І часом стає прохолодно. В кишені ховаю долоні,
а серце чомусь у теплі. В твоєму, між іншим, теплі.
У перервах між сходами сонця я ковтаю свої солоні,
відчуваю себе мимоволі полонянкою на кораблі.
Я ношу тебе в голові. Ти живеш по той бік від повік,
де Всевишній, мотаючи плівку, щоночі транслює сни.
Для мене Ти - наче Осінь - сьогодні, й назавжди, навік
залишишся жити там, де без тебе нема весни...
29 вересня, 2о11
без тебе нема весни
© Copyright: Мария Болюх, 2011
Свидетельство о публикации №111092908772
Свидетельство о публикации №111092908772
Рецензии