Ещё заря лучом... Из Лины Костенко
Ещё заря лучом не проблистала.
Колдует ворон – только карр… да карр…
Разбившись о холодный полустанок,
в траве лежит берёзовый Икар.
Плывёт перрон. Плывёт кустарник шаткий.
Туман… Шлагбаум… Тишина… Откос…
А на деревьях, как казачьи шапки,
повисли гроздья необжитых гнёзд.
Искать рассветной улицей устало
гостиницу. Согреться. Снять пальто.
И где я, кто я, – сотни полустанков, –
хоть день, хоть два – не будет знать никто.
Озноб рассвета. Тёплый запах хлеба.
И баба в полудрёме на возу…
Из тишины, где только я и небо,
стихов весенних ворох привезу.
* * *
Заворожили ворони світанок -
не сходить сонце - тільки кар та кар.
Розбившися грудьми об полустанок,
в траві лежить березовий Ікар.
Пливе перон за сизими шибками.
Туман... Шлагбаум... Тиша... Переїзд...
Дерева, як закидані шапками,
стоять у гронах ще порожніх гнізд.
Пройти уранці вулицями тиші.
Знайти готелик. Скинути пальто.
І де я, хто я, - полустанків тисячі, -
хоч день, хоч два не знатиме ніхто.
І тільки шум далекого прибою -
дерева, люди, вулиці, мости...
Валізу віршів привезти з собою
з цього притулку тиші й самоти.
Свидетельство о публикации №111092905974