Small

Давай розділем цю дозу на двох,
щоб кожній забракло реальності?
Сип на скельця - вдих і видих -
білу муку мого катарсису.
Ти ростікаєшся синім чорнилом.
Я вибухаю від передозу.
Чотири стіни, язичницьке плем'я,
гудуть тріп-хопом і б'ють у вуха.
Звідти - червоні рими саксонців.
З рота - ключі від твоїх психлікарень.
Ми виходим в грозове поле
шаманити і молитися небу.
Дощ розбиває нашу шкіру.
Ми розплітаємось зміями-нитками.
В тебе серце - мокрий аркуш.
Дощі на сході занадто вологі.
Давай втечемо до прілого урбану
розбиватись автівками й падати в вікна?
Ми - мікросхеми чиїхсь ноутбуків,
віруси в матрицях, кабелі-вени.
Ти - мідна пліснява між моїх пальців.
Твоє тіло, затрахане й гостре,
не хочу. Ти - атмосферно вища.
Дай свій Космос із чорними дірами.
Дай своїх музик, хижих і втомлених.
Дай свою мову, латентно схиблену.
Ми - океан. Настане завтра:
ми закурим останню цигарку
й потонем у другім потопі й пришесті.
Тільки рукописи і твій голос
будуть врятовані Ноєм.