мораторiй памятi... сюр

від  нині  до  сьогодні
і  позавтра…  як  карта  ляже  крОплена  водою
свяченою…  чи  краплена  рудим…  пікОва…
відлунням  протягів  які  вітри  із  неба    над  тобою
повішали  як  райдугу    по  зливі  схожу  на  підкову
на    браму  в  світ  розтулених  долонь
і    випурхне  метелик 
і  оксамитово  дотулиться  до  скронь


як  пух  з  кульбаб  за  подихом  посухи  в  осінь
спливає  пам’ять
рухома  до  нестерпності  летка…
як    автентичність  літу  лінія  життя…  просить
продовження  неадаптованих  торкань 
коли  деревам  зимно  в  небо  випинати  гілля
оголене  птахами 
у  прілість  зжовклих  хлоропластів…


долаючи  своєї    контурної  мапи  милі
і  мораторії  морів  із  шельфами  ілюзій  пасток
ще    тридев’ять  миттєвостей  до  хвилі
коли  метелика  на  вістря  пам’яті  наколиш
щоби  не  змерз  і  біллю  лоскотав 
допоки  ще  терпіти  зможеш
у  сніговицю  першу  чи  останню
восьми  тонів  наступної  із  неозвучених  октав