Напротив... Из Назара Розлуцького

 
                Перевод с украинского
                http://www.stihi.ru/2011/09/29/3277

               
В метре лишь сидишь, меня напротив…
Время пролетело – не вернуть
Ничего…себя перебороть мне –
Легче шар земной бы развернуть!

Снова узнаю черты родные,
Впадинки знакомого лица
И глаза, лучистые, хмельные –
Утонуть в них можно до конца…

Ты сидишь… и час, и два проходят
Незаметно, словно бы в кино…
Лишь улыбка с уст твоих не сходит,
Мне она – фатальна всё равно!

Улыбнулась…почему ж нет веры?
Отчего мне так светло и – жаль?
Словно мудрость, пониманье меры
Плавно растекаются в печаль…

Кто с тобой душой сравнится, дева?
Кто тебя сумеет так понять?!
Гордая, как эльфов королева…
Одиночества видна печать…

Боль улыбки не страшит немножко –
Ранит, словно лезвие ножа,
Великанской неземною кошкой
Теребит мне сердце, возлежа…


Оригинал:

Ти сидиш у метрі лиш навпроти.
Час пробіг. Нічого не вернуть.
А мені себе перебороти
Все одно що Всесвіт розвернуть.

Впізнаю я знов знайомі риси
Твого неповторного лиця,
Ці знайомі очі променисті,
Де втопитись можна до кінця.

Ти сидиш. І стиха час проходить
Непомітно, наче у кіні.
Лиш усмішка з вуст ніяк не сходить,
Та фатальна посмішка мені.

Ця усмішка… Та чому ж так гірко?
Звідки в тобі той незримий жаль?
Наче мудрість й розуміння мірка
Плавно переходять у печаль.

Хто тобі душею буде рівня?
Хто тебе зуміє зрозуміть?
Горда, мов ельфійська королівна,
А самотність на душі лежить.

І проймає наскрізь ця усмішка,
Наче лезо гострого ножа,
І неначе велетенська кішка
Гострий слід на серці залиша…