Панчохи

для Ганни Осадко

Дихаю зимно, озимими сходжу
Богу в'яжу панчохи
як же він бідний з неба не падае
холодно, ніби у льоху
Ранок ожиновим мажу варенням
тільки б ожити і встигнути
чути як кожна хвилина бринить в кульках дитячих годинників


Коли ти прокидався
Під травневим дощем
Дихав так, що дим
Ішов з глибини нирок.
Жаби перелякано стрекотали в ставку
Утворюючи щось, до біса подібне на рок

І лохнеські любителі нічейних ставків
Сиділи тихо на дні
Вилазили після третьої чарки
Але виключно по новий гранчак
Вивчивши на поверхні нову порцію матюків
Тихо гинули з млявою скорботою на очах.

***

Ти як підліток , й шрам на обличчі
Як ознака, , кохання і блуду
Я була для Вас неначе мадонна
І напевно вже більше не буду


 Де ви взялись, з такима плечима
Я охоче кладу на них ноги
Для знайомства це лише причина
Та імя моє Вам нідо чого


Як різновид кокетства –брутальність
Я була твоїм Брутом і брютом
Під дверима моєї вітальні
Безліч геніїв стогнуть забуто.

Це нестерпно, іди на мій подих
Зачарований мною як грою
Таргани ретроградного мозку
Уже бачать весілля зі мною..


Грай на нервах спаскуджене соло
Як умога милуйся моментом
Метроном скаже скільки зосталось
Та кохання не важить ні цента

І це буде… не забракне уяви
Бо на д киевом повисне об’ява…
Не цілуй коханій в пристрасті руки
Якщо знаєш, що така вона сука!

 Небезпека вже чатує на того
Хто чекав , а не плював на підлогу
Не ходив з ножем, й не спав під дверима.
Точно знаючи, паркет не перина!

І коли тобі стане нарешті трояндово-тепло
Під картатим шарфом , від нудьги по вилазять зіниці
Ти напишеш поєму про наше закохане пекло
Надихаючі підлітків лізти під плаття й спідниці

Наші діти –літописи з дому пологів в Гоморрі
Не мені вибачати, тож хлопче біжи до єпархій
 Поцілунки і гроші.

Лишивши бюстгальтерам щирих акторок
Це у тебе молитви до бога, а в мене з ним бартер.

А чорниці пробачать, змоливши всі очі на тебе
Декольте є у будь-якій рясі для вправного ока
У футбольних фанатках є щось від служителів неба.
Перемішане з гірким полином, і духом Вудстока.

http://www.stihi.ru/author.html?Cabman_Thorn


Ти вже десь бачив ці глюки й оголені ноги..
Спати, пробачити всім ,
зокрема диплодокам
Те, що вже більше ніколи не стати Ікаром
Залишається гратись з циклопами в око за око
Я боюсь твої очі,
Ти граєш в футбол і на нервах
На спітнілому лобі, хіба, що без напису «wanted!»,
На портрети твої іспаскуджено стільки паперу
Що дерева підуть з цього світу , без всякого понту
Кінокамера гріється знаючи, краще за тебе.
Що спектакль буде справжнім.
Й не зайві патрони в рушниці
Біс під ребра всім Фрейдам, що любляться в мерсах і кєбах
Ну знайдіть мені когось,
Кому можна дати по пиці!

То ж
Роби революцію
Списуй з мого листа…
На голові вінок із зів’ялих троянд
Істина лише в портвейні, і надто проста
Я не скажу нікому, що ти дилетант.

Так прокидаючись ранком в обіймах повій.
Ти засумуєш,; Все дупа,
І пав Багдад.
Тіло твоє притулок для гіпертоній.
Але медсестрам , так личить білий халат.

Я б стала янголом, лиш відростила б шість крил
Ти б повернувся від заздрості до села.
У Пегаса напевно не було стільки кобил
Скільки поєтів, яким я в свій час не дала

Пані літає у мандри
Пані шаліє з індастрієлу
Мої оголені леза
Втинаються у твоє
Серце
Не варто шукати причину
Гнилого єстєцтва і галасу
Мій дім складається з безладу
А пані із солі з перцем
Ти можеш  зайти на гостину
Мій дім завжди скраю від міста
В будинку знайти моє тіло і бавитись їм донесхочу
А потім  прийде субота
І я відправлюсь до церкви
Молитися за твої стегна
І невблаганні очі


Ми підем з цього міста
Та воно вже відклалося в наших мізках
Думки його перехожих повзуть на інвалідних візках
Янголи палять ватри резонно боячись зими
Варто залишитись зрячим,
Щоб бачить, як бог роздае стусани

Апофігей настає на ранок.
Місяць , ще вартує район
Я прокидаюсь о пятій.
Пью каву , чатую твій сон.
Десь о сьомій.
Стогни Роллінгів зітруть Морфея на порох
Це прокидаеться сусіда напроти
Він слухае рок.

Це близнючий синдром
Ми зрослися мізками ущерть
Лікарі розводять руками
Допоможе бром, або смерть.