Чорногузи зібрались в дорогу,
Покидають на зиму наш край.
Цей відліт викликає тривогу,
Чи не скривдили їх невзначай.
З ними боляче нам розставатись,
Пов’язало нас міцно життя.
Про птахів ми завжди піклувались,
Бо немає без них майбуття.
До людей чорногузи вже звикли,
Прилітають весною до нас.
Свої гнізда спішать відновити,
Пташенят вигрівати вже час.
Живемо з ними в радості й горі,
Як велика і дружня сім’я.
Вони звикли літати в просторі,
Чорногузи – таке їм ім’я.
Чорногузи
© Copyright: Борис Мохонько, 2011
Свидетельство о публикации №111092804828
Свидетельство о публикации №111092804828
Рецензии