Колосилось жито в полi

Колосилось жито в полі - золотисті колосочки.
Милуватись йшли по волі, мали сина ти, я дочку.
Ти жонатий, я заміжня, та ніхто з нас не спинявся -
В понеділок, серед тиждня, ти до мене був дірвався.
У селі одному жили, а знайомі, ще з дитинства
І наливку разом пили, не робили людям свинства.
Я закохана, бувало, виглядала під дубочком.
Та в тебе дівок хватало, не одну мав " на пеньочках"
Я все мріяла, чекала, доки не зіграв весілля...
Аж тоді вже й я впізнала "мед із маслом, хліб із сіллю"
Ти, як завжди, дуже гордий - головою був в колгоспі,
Я ж у тебе секретарка - рижа та маленька ростом.
Кароокая селянка - чорнобрива, говірка.
Мала груди шостий розмір - "два бідони молока!"
Ні у тебе, ні у мене не ладналося у хаті,
Хоч і мали добрі сім'ї і не бідні й не багаті.
Почуттів не відчували а ні ти, ні я до свого -
Тож чекали того часу, я давно була готова!
Ось в один із понеділків, по закінченню роботи,
Запропонував підвезти, вговоряв мене раз сотий.
Цього разу не ламалась, не відказувала нині -
Сіла мовчки у машину у своїй новій хустині.
Синє плаття до коліна, коротенькі чобіточки.
Не думав тоді про сина, я не згадувала дочку.
Тебе жінка вже чекала, мене любий на порозі.
Розірвалися чулочки у квіточки ще в дорозі.
Повернув у жито в полі - ось і хлібнії поля!
Як побачила "дубину" - закрутилася земля:
"Моя пташка! Мій голубчик" - холодок пробіг по тілу.
Все в мені перевернулось, як давно цього хотіла!
Цілу нічку так гуляли, не потрапили й до хати.
Лиш одну проблему мали вже й не було сили встати!
Потихеньку все владналось, вже і ранок на горі...
Скоро час вже й на роботу - ще й у дома не були!
Отака селянська пісня  почалася в житнім полі,
До сьогодні завжди разом, відриваемось по волі!!!