Ты позвонил. Из Л. Вировец

Вольный перевод стихотворения  Ларисы Вировец

День декабря... он кОроток, как жизнь,
И мрачен, как контора бюрократа.
Вязанкой дров, наколотых когда-то,
Он вклинился в иные рубежи -
В эпоху современных батарей,
Но тлена содержания и сути.
Сквозняк противоречий сердце студит,
Вползая из не латаных дверей.
Душа скулит: расстроена всерьез,
Как скрипка после мытарств и скитаний.
Печальным воем в утреннем тумане
Приветствует ее намокший пес…

Ты позвонил- и расцвела сирень,
Дом потеплел,– где изморось и слякоть?
Все впереди, к чему стенать и плакать?
Свернул на лето прежде стылый день!

Оригинал(укр): Лариса Вировец «Грудень» http://www.stihi.ru/2010/12/27/3573

У грудні день короткий, як життя,
й похмурий, як радянська установа.
Чорніють край порога мокрі дрова,
нікому не потрібні до пуття —
в епоху металевих батарей,
в період вимерзання змісту й суті…
О третій заповзає в хату сутінь
з усіх шпаринок, вікон та дверей.
І ніч хитає гойданку небес,
блищать калюжі та церковні бані…
І дзвонам в непроглядному тумані
щоранку підвиває змоклий пес…

Але що важать мряка та сльота,
якщо Ви набираєте мій номер!
Теплішає мій затишок, і знову
закляклий день на літо поверта.