(Марині Курстак в День Ювілею)
Підіймаєш, рідненька, в блакить
Ледь здивовані очі ясні:
Чи роки – журавлі чарівні?
Тепла хвиля зволожує мить.
Тріпотить в шовку літ Ювілей,
І не йметься йому із висот:
Вплівши шарм у віночок щедрот,
Ти, Марино, стрічаєш гостей:
Ще незвідана. Ні! До цих пір!
Колосочок, що повен зерна,
Так небесно до щему земна
Під наметом сріблястим із зір...
Непокірна і лагідна враз,
Гідна, світла, велична, тремка,
(Не тремтить лиш віддавши рука!)
В сяйві чистих чуттів, а не страз.
В горобинових кетягах сміх,
Низка зичень плететься в вінок:
"Пані сонячна, нумо в танок,
Щоб всміхнулося небо від втіх!"
Лиш півшляху. Ще довга стезя!
Сяй, хороша! Люби, зігрівай!
Щоб в очах – до зірок водограй,
В нім душа Твоя світиться вся.
Так небесно до щему земна...
© Copyright: Валентина Чайковская, 2011
Свидетельство о публикации №111092401445
Свидетельство о публикации №111092401445
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.