Наркоz

Пам'ятаєш  те  дерево,  кора  якого  списана  рідним  тобі   
 ім'ям? 
 Яке  завжди  вміло  по-особливому  слухати, 
 під  яким  ти  сховала  у  землю  скриньку,  в  ній  перо,монетку 
 і  старі,  зірвані  з  його  сорочки  в  істериках  ґудзики? 
 Пам'ятаєш,  як  ми  гуляли  вночі  порожніми  скверами,' 
 слухали  посеред  сонного  міста  гучно  музику... 
 Заливали  бруківку  лікером  та  палили  забиту  у  дно 
 цигарки  лірику. 
 Коли  м'язи  на  обличчі  нестерпно  боліли, 
 але  ми  всеодно  продовжували  сміятись, 
 не  покидали  у  близькість  вірити... 
 Одягати  будні  на  голе  тіло,  наче  немає  сенсу   
 щось  приховувати. 
 Твоє  обличчя  заштриховане  олівцем  на  папері 
 застигло,  з  часом  у  волокна  в'їлось. 
 Неважливо,    де  і  якими  мовами,  але  тримались  за   
 руки,  давали  обітниці. 
 Пам'ятаєш,  зламаний  годинник?  Вибух  у  скронях   
 при  неминучому  зіткненні.  Розмови  під  чай  по-англійськи. 
 Спокійні,  майже  беззвучні. 
 Ти  тварина,  знаєш?Нікчемна,  свійська. 
 Не  питай  чому  я  така  знервована,  наче  дріт,  колюча. 
 Я  була  б  м'якою,  була  б  поряд,  якби  не  ця 
 повсякденна  рутина  -  "жити  минулим",  якби  не 
 хворі,сутулі  постаті  засмічених  болем  вулиць, 
 якби  не  твої  ножі  у  мене  в  спині.