Простори безмежні,аж серце палає,
За обрієм вже сходить сонце,світає.
Всі зорі на небі в туман закотились,
На місячне сяйво голубки дивились.
Остання імла лиш щезала потроху,
Як вирушив місяць в зворотню дорогу,
А голуби вже мружать очі в проміннях,
І ловлячи вітер,що схований в крилах
Злітають,пронизують ніжну блакить,
Над всім білим світом їх щастя бринить.
***
© Copyright: Фаина Трофименко 2, 2011
Свидетельство о публикации №111092105056
Свидетельство о публикации №111092105056
Рецензии