И вновь пролог. Из Лины Костенко
я в уставшей душе не запрячу.
Было счастье. Теперь променяла его на беду.
Голубыми дождями
сто раз над тобою заплачу,
гиацинтовым солнцем
сто раз над тобою взойду.
Мы остались совсем беззащитными
друг перед другом.
Словно тайны причастья коснуться –
за плечи обнять.
Что ни утро, то ночь.
Всё идёт заколдованным кругом.
Ожиданием счастья.
Опять, и опять, и опять.
А теперь… Что теперь?..
Дней разлуки себе не простим мы.
На пожарах печали я память свою опалю.
Когда б ты знал, как сладко,
нестерпимо,
и как сначала я тебя люблю!
"І знову пролог"
Маю день, маю мить,
маю вічність собі на остачу.
Мала щастя своє, проміняла його на біду.
Голубими дощами
сто раз над тобою заплачу.
Гіацинтовим сонцем сто раз над тобою зійду.
Ми з тобою такі безборонні одне перед одним.
Ця любов не схожа
на таїнство перших причасть.
Кожен ранок був ніччю. Кожна ніч була передоднем.
Кожен день був жагучим чуттям передщасть.
А тепер... Що тепер? Моє серце навіки стерпне.
На пожежах печалі я пам'ять свою обпалю.
Якби ти знав, як солодко, нестерпно,
і як спочатку я тебе люблю!
Свидетельство о публикации №111092102804
за плечи обнять...
Перевод понравился, Лёша!
И оформлен оригинально!:)
(но звучание "пожежаї" смущает меня...
м.б. "на пожежах" - опечатка?)
Спасибо!!!
Света
Светлана Груздева 11.09.2012 00:26 Заявить о нарушении
Наконец поняли друг друга.
Алексей Бинкевич 11.09.2012 14:59 Заявить о нарушении