И засмеялась провесень... Из Лины Костенко

* * *

И засмеялась провесень: – Пора! –
За Чёрным Шляхом, за Великим Лугом –
смотрю: мой прадед и пра-пра-пра-пра –
за временем шагают, как за плугом.

За ланом лан, за ланом лан и лан,
За Чёрным Шляхом, за Великим Лугом,
они уже в тумане – как туман –
за временем шагают, как за плугом.

У вечности и поступь тяжела! –
За Чёрным Шляхом, за Великим Лугом.
Так своевольно-вольно-молода –
ужель и я шагаю, как за плугом?!

И что вспашу? Какой засею лан?
За Чёрным Шляхом, за Великим Лугом.
Ужель и я в тумане – как туман –
за временем шагаю, как за плугом.



* * *
І засміялась провесінь: — Пора! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом —
дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра —
усі ідуть за часом, як за плугом.

За ланом лан, за ланом лан і лан,
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом,
вони уже в тумані — як туман —
усі вже йдуть за часом, як за плугом.

Яка важка у вічності хода! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
Така свавільна, вільна, молода —
невже і я іду вже, як за плугом?!

І що зорю? Який засію лан?
За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
Невже і я в тумані — як туман —
і я вже йду за часом, як за плугом?..