Наче холодний день минає біль утрати.
І не співа йому уже холодних слів.
Окроплений зорей, зганьблений біля варти,
Я думати про це ще, начебто, не вмів.
Лихі мої літа промчаться, пронесуться,
Воскресне в світі знов оця іронія жалю.
Але я це люблю, але я цим живлюся,
Але я це тобі тепер одній дарю.
Зустрілись серед ніч, побачились, мов два світила.
В твоїх очах помітив цей німий, блакитний крик.
І осінь розцвіла, а літо шепотіло:
Нехай би ти до осені не звик...
Сверкає день вогнями, падає додолу листя...
Либонь, уже я звик до осені в своїй душі.
Попереду зима, краси твоїй намисто,
Позаду вже давно холодні дні...
Наче холодний день мина б ль утрати...
© Copyright: Олег Очеретяный, 2011
Свидетельство о публикации №111091900909
Свидетельство о публикации №111091900909
Рецензии