Димить...

Димить нервово сигарета
і думка жевріє в руці,
гітара дивиться з портрета,
а муза грає на щоці.
Самотність знову огортає,
думки за плечі обіймають,
але нікого тут немає,
щоб душу міг мою відчуть,
як крила з-за спини ростуть
і серце колють,мов той кактус,
що пальці ніжно так лоскоче
і що м"якеньким бути хоче;
що з місяцем про щось шепоче
і думку ловить серед ночі...
Що яблуко кричить зеленим,
немов не доживе до мене,
і музику кричить душа,
що вже не варта і гроша.
Мов чорна і брудна безодня
лишиться назавжди самотня.
А крик реальність заповняє,
висить в повітрі,завмирає
на цілу вічність,темну ніч,
хвилину відстанню у щастя,
хвилину відстанню у смерть.
;Думок не хочеш-то не клич...
Там ще життя е стерся слід,
де думка в серці заблукала,
заплутавшись об почуття,
де голос твій ламає лід,
де звук гітари дим ламає,
розтягується в забуття...
І знай,там точно є твій лик,
де душу ранить дикий крик... ;
P.S.Світло ліхтаря пробивалось крізь стареньке скло,болючим променем впинаючись в нові й нові думки.А там,за вікном-погода,спалахи,іскри з дротів і швидкість машин...Вогні...Світло вечірніх проблем-день закінчується,а вони-ні.Край вуха лоскоче знайома мелодія.Але не голосу.;Крику душі,душевности гітари і гітарности думок...Закінчується чергова сигарета,сублімуючи ментоловим димом і новим відголоском в душі,в"ючись невловимо-настирною думкою,мов ненаписаним задумом...

11.12.2010-22.04.2011                Chester_AmaDeuS