А коли настане осiнь...
І коли доспіють сльози,
Я, неначе лист кленовий,
Упаду тобі до ніг.
Аж заплаче небо синє,
На моє волосся сиве
Виллє твердо і невпинно
Дев’яносто днів дощу.
Мокра, зимна і байдужа,
Ти пройдеш і не поглянеш
І на серце не наступиш –
Просто так пройдеш – і все.
Згасне золото природи,
Я зостануся лежати,
Поки рідні, добрі люди
Не пройдуться по душі.
Свидетельство о публикации №111091702478
І скує уста морозом
і байдужістю твоєю, -
заболить душа мені.
Я покину світ немилий
нелюбові і обману
й білі квіти паперові
запалають у вогні.
І вірші мої, мов птахи,
відлетять у теплий вирій.
Сивий попіл - в землю чорну,
а минуле – в світлу даль..
Влітку ж, знаю, на осонні
розцвіте в твоїм подвір»ї
біла ружа і червона,
як моя гірка печаль.
Веточка Вишни 30.12.2011 20:36 Заявить о нарушении
Можна продовжувати і далі, але Ваше продовження органічне, гарне і логічно завершене. Дякую.
Василь Кузан 03.01.2012 17:01 Заявить о нарушении