Ще мить і планета забуде, що ми існували,
Ще крапля і небо над нами відкриє море.
У хмари вгризаються сірі примари-причали,
Розпеченим снігом на щастя лягає горе.
Запиленим нотам мелодій ніхто не напише,
Запаленим іскрам очей тільки мить горіти,
Чумацьким шляхом підіймаючись вище і вище,
Де зорі холодні так прагнули нас зігріти.
Ми станемо завтра одними з мільйонів молекул,
Що простір заповнюють втомленими тілами.
Допоки не вибухне зірка нова десь далеко
І ми у вогонь її кинемося серцями.
Серцями у вогонь
© Copyright: Сашко Гриб, 2011
Свидетельство о публикации №111091603410
Свидетельство о публикации №111091603410
Рецензии