Не варто небезпеки чекати
Вiд кожного невiдомої людини.
А краще б своїх друзiв шукати
В холодних мiських скляних вiтринах.
Серед чужих фiгур i осiб
В темрявi вулиць безконечной ночi
Йдеш, мерзнеш и згадуєш ти
Чиїсь тi чорнi-чорнi очi.
Розчарований тепер i у коханнi,
Ти вже не віриш дівчатам милим,
Особисте життя – останнє.
Мир одразу став чужим i бiлим.
Я хочу казати: це пройде,
I не все погано, як сдається.
Якщо жалiти – тебе морок знайде,
I знову вiн як сон повернеться.
Я завжди берегла свої думки,
Хоча тiкала з розуму сто разiв.
Я зрозумiла: країна – не однi провулкi,
Любов – не тiльки секс, i люди – це не мразi.
Ти вийдеш з темряви, я знаю,
I є надiя що назовсiм.
Хай радiсть тебе сонцем зустрiчає,
Бо живi ми лише їм одним.
Нiхто з нас не знає, що буде
Через хвилину, мiсяць – завжди.
Ти пам`ятай про те, що ми люди,
Або хоча б згадуй iнодi…
Все буде добре...
© Copyright: Светлана Кохана, 2011
Свидетельство о публикации №111091601797
Свидетельство о публикации №111091601797
Рецензии
