Шлях до iстини

Багато вже пізнав, звичайно,
Але мене хвилює щось.
Треба дізнатися негайно,
Що в думці знову завелось.

Думки рояться, мов комашки,
У голові туди-сюди.
І звідкіля такі замашки
У них з’являються завжди?

Мені б до істини добратись,
Про це я мрію все життя.
А тут доводиться копатись
І гають час без вороття.

З роками стаємо мудріші,
Хвилину кожну бережем.
Хоч і знаходимось у ніші,
Не можем жити без богем.

Тепер вони приходять рідко,
За музи я уже мовчу.
І  на душі стає так гірко,
Що ледве ноги волочу.

На себе треба сподіватись,
І не чекати більш чудес.
Туди-сюди нам не мотатись,
А жить під захистом небес.

І не гнівити треба бога,
Старатись більше не грішить.
Для всіх тепер одна дорога –
У злагоді і мирі жить.

Нові пани і паненята,
Як кровопивці кров сосуть.
Ми ведемося як ягнята,
Під ніж «пророки» нас ведуть.

В громаді спокою немає,
Брехня роз’їла як іржа.
Куди йдемо, ніхто не знає,
Баран з козою тільки зна.

Ведуть, бодаються за гроші,
Хто більше тягне із казни.
А ЗМІ кричать, які хороші,
Лапшу нам вішають вони.

Нам обіцяють – буде краще,
Терпіти треба і мовчать.
Сьогодні й працювати нащо,
На мітингах усі кричать.

Одним ганьбу, другим – словеси,
Буває пустять і кулак.
У кожного свої, бач, інтереси,
Хто проти цього – той дурак.

Багато років світ дивуєм,
Тур сексом зайняті жінки.
При цьому більше пащекуєм.
І ніс суємо у дірки.

Бо там все кращим нам здається,
Уміють німці отак жить.
Працюють, скільки заманеться,
На «мерсах» їдуть, аж шумить.

Уміють же в Європі жити,
А нам розказують байки.
Ми звикли землю рилом рити,
Й молитися на всі кутки.

З сусідом жити не навчились,
Роздрай нам жити не дає.
Як православні ми молились,
А кожен думав про своє.

Церков помісних захотілось,
Внесли в релігію розкол.
Попам знов бачення наснилось:
В Ісуса жилах наша кров.

Сюди й науку підключили,
Зчепились вчені не на жарт.
Таке несуть – немає сили,
І у вірян з’явивсь азарт.

Поклони б’ють, перстом махають,
Клянуться в вірності попи.
Що істиною є на знають,
І так живуть усі роки.

Без віри нам не обійтися,
В добро повірить треба всім.
В протистоянні краще розійтися,
Поки іще не вдарив грім.

І всі ми люди – не примати,
Нам бог більш розуму надав.
Поменше б язиком плескати,
Було б тоді і більше справ.

Спішить не треба у Європу.
Ми – центр її уже давно.
Навести лад у межах року,
Бо іншого нам не дано.

Провести Євро на підйомі,
Прикласти треба всім зусиль.
Порядок навести у домі,
Бо надоїв уже нам штиль.

«Пророків» слухать перестати,
А жити розумом своїм.
Набридли їхні постулати,
І «Шустер Live» вже надоїв.

Говорять про якісь відсотки,
Беруть їх просто з потолка.
Ведуть себе, мов балаболки,
Робота їхня вже така.

А ми, дурні, цим брехням вірим,
Розкривши рота, сидимо.
Поглажуєм ногами килим,
І щось при цьому жуємо.

Одні «Менти» лиш на каналах,
І «мило» крутять день і ніч.
Як зеки паряться на нарах,
І топиться дровами піч.

За ці роки до всього звикли,
Ми лектроат для них давно.
Щоб ви, політики. всі зникли,
Тоді лише заживемо.

Ми ж, українці, роботящі,
У всьому, ніби, знаєм толк.
Чому зробилися ледащі?
І живемо, як сірий вовк.

Наїлись, хочеться співати,
Або на місяць ще повить.
І зверхньо на усіх кивати,
Бажання є усіх повчить.

Громада навпіл розкололась
На титулованих і ні.
Лиш черепа зміряти залишилось,
Привидилось таке у сні.

Минуле нас ніяк не учить,
У кожного історія своя.
Одним все добре, інших мучить,
Їм не потрібна думка нічия.

Щоб жити в злагоді сьогодні,
Почати треба з чистого листа.
Тоді і дії будуть благородні,
І здійсниться вікова мета.

З волю пращури боролись,
Тарас, Богдан і Кармелюк.
Вони з народом поріднились,
Щоб незалежним став байстрюк.

Боролась довго Україна,
За волю, землю і Дніпро.
Громада вся була єдина,
І кожен ніс в душі добро.

Єднатись треба нам сьогодні,
Просити бога, щоб простив.
Залишить те, із чим не згодні,
Інакше в нас не буде перспектив.