Буває так, що трошки – досить,
Що день приносить, що серце просить.
Буває так – погано зовсім.
Без віри сохне дитя мале.
Дитято то є душа у тілі, душа у моря,
Що ллється в тобі,
І всі незмірні людські турботи
У собі топить та сльози ллє.
Буває так, що висихає,
Не вистачає, не насищає
Себе саме, то і на прохання
Немає сил вже. Бере, що є.
А вітер бачить та все ревнує,
Та все по хвилях, та все бунтує.
Не помічає, що хоче море
Турботи й слова від любих війнь.
Ось так буває, ось так марнуємо
На безглуздя в собі борця.
А замість згоди панує дурість
Та гордість – гублять людські серця.
Буваэ так...
© Copyright: Тэта Браян, 2011
Свидетельство о публикации №111091502661
Свидетельство о публикации №111091502661
Рецензии