Сентябрь дождливый. Сонет

Сентябрь  тоскливый - дождь  стеною  льёт,
Поникли  гроздья  алые  калины,
К  сырой  земле  склоняются  люпины,
И  грустными  глазами  смотрит  кот.

Не  просыхает  лужа  у  ворот,
Она  уже  подобие  трясины,
Но  рады  влаге  ивы  и  осины,
Мокрица  белой  звёздочкой  цветёт.

Атаковали  тучи  поднебесье.
Да  где  ж  оно  природы  равновесье?
Его  в  душе  мятежной  тоже  нет.

Унынье,  темень,  ливень  без  просвета,
И   осень  мне  не  хочет  дать  ответ -
Куда  она  девала  бабье  лето?

 

                * * *


1.

               
Перевод на украинский язык:
Надя Чорноморець: http://www.stihi.ru/2011/10/18/8887

Понурий вересень… Дощу потік,
обвисли мокрі кетяги калини,
схилились вільглі до землі люпини
і сумовито позирає кіт.

Не протряха калюжа край воріт,
вже схожа на суцільні драговини.
Зраділи млі тремтливі осичини,
дар мокрецю – зірково-білий цвіт.

Замалювали хмари небо в сірість.
Та де ж вона – природи щедра милість?
Її й в душі тривожній не відчути.

Дощі, дощі, і сліз не зупинити,
і відповіді осені не чути:
куди поділа павутинне літо?!



всм