Ти, напевно, забула про мене давно -
Час стирає непотріб і помилки прикрі.
Мою першу любов, як стоп-кадри кіно,
Я із юності нашої трепетно вигріб.
Лугу килим хмільний і розмови струмок,
Страх і радість у доторку рук випадковім.
І вулкан почуттів, і сум'яття думок
В заметілі вишневій, у вирі бузковім.
Як хотілось на тебе дивитись щомить!
Бо єдина така: і вродлива, і чула.
Не судилось...
І спомин сьогодні щемить -
Пісню слухала серця, а слів не розчула.
За літами літа промайнули.
Чому ж
Отой травень далекий живе - не зникає?
В тебе діти дорослі і люблячий муж...
Я спішу на побачення.
Юність чекає.
Ти, напевно, забула про мене давно...
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2011
Свидетельство о публикации №111091309079
Свидетельство о публикации №111091309079
Рецензии
повністю згідний з попереднім рецензентом... це шикарно писати такі вірші, особливо в такому віці. не сприймайте це як образу, просто більшість людей у зрілості вже не може так щиро і просто розповісти про юні почуття. вам це вдалося.
Назар Розлуцький 26.09.2011 14:25 • Заявить о нарушении
Назар Розлуцький 26.09.2011 14:25 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.