О том, как Киев появился

КАЗКИ  ДІДА  САВКИ

“ Про те, як Київ з’явився”



ДІД: Як за лісом-перелісом паляничка золота,
         Чи то сонечко сідає, всіх на казочку збирає?
ДІДИ: Добрий вечір, діду!
ДІД: Добрий, добрий, та не для всіх, а лише для тих, хто сьогодні старанно вчився, татові й матусі допомагав. Слухняним діткам буде казочка, а мені...
ДІТИ: Бубликів в’язочка! ( Сміються)
ДІД: Перший бублик дам Тарасу, бо нема від нього спасу,
         Другий - дівчинці Оксані, добра вийде з неї пані,
         Третій бублик розламаю, половинку заховаю,
         А четвертий бублик з'їм! А потім - казку  розповім!
         Пам’ятаю, як був я малим хлопчиком Савчиком, та пішов з батьком на базар, до столиці...
А там – краса! Церкви  золотом сяють, дзвони, мов музики грають...
ХЛОПЧИК: А яка ж тоді була столиця?
ДІД: Як це – яка?! Київ! Київ, Тарасику, завжди був, є і буде столицею нашої України!
ДІВЧИНКА: Діду, а чому Київ на Дніпрі? А чому він так називається? А чому...
ДІД: Тьху ти, зачомучкала! Не забігай наперед! Спочатку старших послухай, а потім і чомучкай! Ач яка швидка! Наша історія –  гарна і цікава, мов казка, вона роками творилася і треба її слухати спочатку...
       ...Одного разу пливли Дніпром кілька великих човнів. А в човнах – люди, що полянами звались. Діти, жінки, чоловіки – сильні і красиві. Пливли і пісень співали. А як стало вечоріти, пристали до берега перепочити та й переночувати.
       Раптом сонце з-за лісу вийшло і галявину озолотило.
- Ой, яка тут краса! – Сказав старший юнак, якого звали Кий. – Тут би нам і осісти.
- І звірини, мабуть, доволі в лісі, - сказав його молодший брат, якого звали Щек.
         А найменший брат Хорив нічого не сказав, а мовчки взяв лук зі стрілами та й подався до лісу на лови.
        Поставили намети, розвели вогонь, заспівали діти і зраділи гори мовчазні, ожили дерева в лісі, наповнилися гоміном пташиним. А як чоловіки з лісу повернулися з багатою здобиччю, то й повечеряли. А тоді й поснули. Тихо стало, усі сплять, лише блідий місяць жовтим оком дивиться, сон охороняє.
        Поснули й брати – старший – Кий, середній – Щек і молодший – Хорив. І бачить Кий такий сон – став сивий старець перед ним, підняв руку й каже: “ Кию, великий князю! На цих горах побудуєш місто. Тут прославиться твій рід і держава його. Якщо в єдності житимеш, завжди буде з тобою благодать Божа!
ХЛОПЧИК: Діду, а хто це був?
ДІВЧИНКА: Мабуть, ангел Божий!
ДІД: Кажуть люди, що це був сам святий апостол Андрій! Та хто ж його бачив?... Хіба що Кий уві сні.
    ...Наранок скликав він усіх мужів на віче. Оповів їм про сон свій дивний. Попросив поради. І сказала громада так:
- Це була воля Божа, і нам треба їй скоритися.
- Поки літо, будуємось, хлопці!
- Дерев у лісі повно, на ціле місто вистачить.
- І місце догідне – відкритий шлях до моря, а там – і весь світ широкий.
        Задзвеніли гострі сокири об стовбури вікових дубів. Будували брати місто, вали і укріплення міцні, щоб захиститися від нападу ворогів. І скоро встав над Дніпром красень Київ, названий так на честь старшого з синів – князя Кия.
        Відтоді стали народ цей звати не полянами, як колись, а киянами, тобто мешканцями Києва.