Дме димами вітер
над зотлілу ватру.
Білу хустку видер –
я її й не варта.
Дарував хустину
молоденький легінь –
наче смеречину
файно пестив легіт.
А грубезний вуйко
хустку з мене скинув
і дмухнув у вухо:
«Ти моя, дівчино!»
...Над зотлілу ватру
дме димами вітер.
Я тебе не варта,
легіню мій вірний...
Д вочий смуток
© Copyright: София Коваль, 2011
Свидетельство о публикации №111091301671
Свидетельство о публикации №111091301671
Рецензии
