сон

 Сіла я в темно зеленому гаї щоб вінок заплести, і не помітно заснула біля деревини що стояла поряд, я не пам'ятаю, що було реальністю, а що сном, не наче прокинулась, дитина грається далеко там за гаєм, та така ж чепурна та гарна, що очей не відведеш, що так і манить за собою...
Сіла птаха білокрила на тополю, і все затихло, навіть соловейко, що там співав, а дитина та так ним любувалась, а дитиною той, я так любувалась, оченята в неї були чорни, що горобина, а вуста не наче калинонька червоненька, щічки в неї були здоровенькі та такі ж хороші!!
А сама не наче маленька Лебідка, що летіла в небі, там де височінь небесна, я пам'ятаю, що дитина та мені дари давала з шовку, золота та срібла, взяла я дари, та дитину ту я пригорнула біля серця, колихала, цілувала і колискову я співала...
Прокинулась, а дитини тої не має біля серця мого, не колихала я її на руках, не цілувала я її в чоло, не бачила я її оченят, не бачила я її щічок, і вуста я її не пам'ятаю, і хлинули краплини сліз, я ж так тужила, я ж так хотіла ту дитину, те маленьке Янголя, що з небес спустилося до мене...
Бредня, а й досі як згадаю то серце плаче та болить чому то сон, а не реальність, чому дитина та лише марення яке привиділось мені, і ось я знову очі заплющила, і чую я десь там у далині дитина кричіть:"Мати, матінко, матуся..."
Я прокинулась дивлюсь ай і справді біжить в мої обійми маленьке немовля, так я згадала це ж маленьке те дитя, я підірвалась і побігла я вхопила дитя, до себе притулила і стояла мов той стовп, не хотіла відпускати, не хотіла я іти...
І знову я прокинулась, і знову її не має :"Господи за що ти так зі мною дай її не відбирай.." Але на мої благання пішов дощ великі краплини падали на землю, я чула тільки:" кап кап кап..."
В знаєте ніколи не забуду ті страждання я без неї, я пам'ятаю все її маленькі оченята, її маленькі щічки, і навіть те коли вона тихенько спала в мене на долонях...
Сиділа я в ставку і знову вчулося мені маленькій сміх о той дитини, сиділа я і думала марення як завжди, але ж це ні, відчула я шовкові ручки в себе на очах, не захотілось навіть ворушитись, сиділа я так довго часу і ось шепоче та дитина:"Матусю ти віночок вже сплела?"
І ось момент я очі так тихесенько відкрила я бачу дерево траву і квіти, і немовлятко я своє, я підірвалася і знову побігла, вхопила я дитину притиснула до себе і тихесенько прошепотіла:"О Боже дякую тобі я за творіння!!!"