Врятуйте мене, гори!

Врятуйте мене, гори!
Приймiть у вашу казку.
Дурнi думки, докори
ви вiдженiть, будь ласка.

I вилiкуйте серце,
розтрощене до краю.
Забути мушу все це.
Допоможiть, благаю!

1.

I от я на вершинi.
На першiй. Не єдиній.
I хмари близько-близько...

Дивуюсь, як хлопчисько!

Коло пiднiжжя - спека.
А тут - осiннiй холод...
Орел, колись далекий,
тепер зi мною поряд.

Пiднявся ж якось досi!
Ширяє, й нiби зовсiм
не помiчає тебе.

I стеля йому - небо...

Дивлюсь на вiльну птаху -
i сам собi радiю:
нi розпачу, нi страху, -
я вiднайшов надiю.

2.

То ось якi ви, гори!
Знайомству дуже радий.
Де ще такi прозорi
озера й водоспади?

Зануришся - охопить
водою крижаною.
Все завмирає... Клопiт
лишається з водою.

А лiс... Агов! Далеко,
куди не кинеш оком,
смереки та смереки!
Й берiзки ненароком.

Зеленi голки й листя...
А буковi дiброви
у колiр одяглися -
на лоба лiзуть брови!

Рудий? Та нi, темнiший.
Бордовий? Трохи iнший.
Тепер уже зразковий.
Посунув мiй бузковий.

А крокуси! Щосили
цвiтуть; й, немов та ґава,
серед лiлових - бiлий...

Дрiбниця?
А цiкаво!

Краси гiрської скiльки
навколо мене... Боже!
Все вiдчуваю, тiльки
розповiсти не можу.

3.

Тут просто бути треба.
Як можна передати,
яке у горах небо?
А їжа на багатті?
Вода джерельна, квiти...
Вершини, снiгом вкритi...

I як у цьому свiтi
радiти,
наче дiти...

4.

Час проминув так скоро...
Я не прощаюсь, гори!
Нам з вами по дорозi.

Зустрiнемось невдовзi.

5.

Побачив я багато:
Тернопiль, Львiв, Карпати...

Як далi воно буде?
Чи знов похмурi буднi?
Чи знов думки про втрату?

Побачив я багато;
i зрозумiв, що край мiй -
вiдкритий та безкрайнiй.
I всюди - добрi люди...

     *   *   *   *

Гадаю, добре буде.



2010, травень