Чорнила, затерті над «і», – не звільняють від Бога,
Пограйся з моїм каяттям, ніби вітер – волоссям!
Так довго, мов свічам, безумством горіти непросто,
Та ти не лякайся – до смерті лишилось недовго.
Хвилини подовжують небо на рими та гамми
Зірок кругловидих, холодні подряпавши руки,
А дощ мимоволі змальовує жалібні звуки
Якогось ноктюрну, дбайливо їх ставлячи в раму.
Партитура
© Copyright: Лу Андресен, 2011
Свидетельство о публикации №111090706825
Свидетельство о публикации №111090706825
Рецензии