Осiннiй пейзаж
Полетіло літо в небуття.
Разом з краплею доща сумного
Осінь жовто-золота прийшла.
Ледь торкнулась до землі ногами,
Як трава пожовкла навкруги,
пролетіла осінь над лісами -
Розкидала фарби золоті.
Не співає більше соловейко -
Розчинилась пісня у дощі.
І з дерев тихенько облітають
Невісомі крапельки - листки.
Та й струмки замовкли, не співають,
І не чути гомону беріз.
А проміння у калюжі грає,
У якій дощу багато сліз.
Одягла сережки горобина
І стоїть одна серед кущів.
І лише хвилясте гарне листя
Не злетіло з велетнів-дубів.
Ліс заснув під колискову вітру,
Листя жовте обліта з верби...
Розбивають гладь ріки прозору
Краплі кришталевої сльози.
Сльози ті хмаринка загубила,
Що одна тужить на самоті.
Вони падають униз повільно,
Зачепивши гілочки руді.
А як сонце вийде із-за хмари,
І проміння упаде на ліс -
Все заграє буйним різнотрав’ям.
Й знову листя падає униз.
Знову його вітер підіймає
І кружляє вальсом над степом,
А побавившись його пускає
Й засинає безпробудним сном.
(Anne Stezia. 24/12/2004)
Свидетельство о публикации №111090604646