Який прекрасний запорізький степ.
Він тихо сивим комилем гойдає,
Колоссям нам тихенько промовляє,
Що більшої краси ти не знайдеш...
Вкриває його хвиля буйних трав.
І небо мріє сонячно-блакитне.
Ось де-не-де мала ромашка квітне -
Ніхто її сьогодні не зірвав.
Проміж колосся мишка промайне,
Хвостом один зачепить ледве-ледве.
Хитнеться колос... Зернятка на землю
Впадуть нечутно золотим дощем.
А як приємно якось по росі
Босоніж тихим ранком прогулятись,
У сонячних промінчиках купатись
І бути щасливішим за усіх.
Наш рідний степе, вічно будь таким!
Свою красу навіки збережи тию
Тоді колись побачать наші діти
Красу безмежних, рідних нам степів...
(Anne Stezia. 18/10/2007)
Запорiзький степ
© Copyright: Тия Аненстезия, 2011
Свидетельство о публикации №111090604565
Свидетельство о публикации №111090604565
Рецензии