Чарiвна скрипка

Твої долоні,моя музо,
мов порцелянові,вразливі.
Тебе торкнутися боюся-
лиш поглядом одним щасливий!

Смичка легким безсмертним рухом
тебе малюю у повітрі,
і застилаю ніжним пухом
твій шлях.. Однак суворий вітер

подув раптово і безжально,
навіяв темряву гарячу,
уніс далеко мою панну-
і світ раптово зблід неначе.

Безодня неба простяглася
в мої думки влилася болем.
Хоч як згадати намагався-
забув,який у неба колір!

Закохані, немов примари,
в тумані, в полоні кохання
блукаюся,а скрипаль так гарно
їм буде грати до світання...

І сам на мить якусь згадає
той погляд лагідний,принадний,
волосся світлі водограї
та губи-пелюстки троянди.

Навік забувши колір світла,
лише її блакитні очі
його, утомлені,засліплі,
крізь натовп роздивитись хочуть.

Церковний двір. Свічки та квіти...
- Скрипалю, грай-но на весіллі!
Веселі гості,друзі,діти
сміються,бігаючи біля...

Задзвонить дзвін,благословіння,
а потім-клятви у коханні...
...і раптом чує- Її Їм'я!
Знайомий голос так чеканний...

Пізнав-і впала скрипка тихо,
а сам скрипаль осів тут долі.
Ніхто і не помітив лиха-
лиш стихла музика чудова.

За щастя молодих навіки!
Нехай танцюють та гуляють!
Ну,а його чарівна скрипка
ніколи більше не заграє.