Дурак я такий тай годі.
Все слідую якійсь там моді.
Все слухаю, що скажуть люди.
Вони ж такі розумні всюди.
Я, дурак, все прислухаюсь,
І під їх поради я міняюсь.
Ось так, вже домінявся я до того,
Що загубив себе самого.
Хто тепер я сам не знаю,
Ость, дураком, я пропадаю.
Тепер я трішки розумію,
Що хоч щось я добре вмію.
Дураком я завше можу бути,
Та все ж, мене Вам незабути.
Співати добре я не вмію,
Писати як не розумію.
Я, лишень, у життя все граю файно,
Та от, який там приз, забув случайно.
Звичайно, я ж дурак, куди ще далі,
Навіщо мені дарувати ті медалі.
За щастя, медаль мені не подарують,
Тому що якісь біси все руйнують.
Тому що я, дурак, казна що будую,
Життя ж своє я сам руйную.
Навіщо на когось говорити,
Якщо потрібно самому жити.
Та от, не задача приключилась,
Хоч би вона в мене влюбилась.
Та як я це все зрозумію,
Дураком, добре бути вмію.
Дурак
© Copyright: Владимир Довгун, 2011
Свидетельство о публикации №111083006144
Свидетельство о публикации №111083006144
Рецензии