Сiм Мiсяцiв

Квiтень

 Запорошило.
 Знову зимно.
 Колючий вітер віхолу здійняв з крупи* та пилу.
 Над посірілим світом полетіли мухи** білі.
 І де весна, скажіть, будь-ласка?

  -----
 * сніг у вигляді крупинок
 ** масивні сніжинки

***

Травень

Знов задощило. Місто п'є небесний сік. Радіють парки...
  ---
 Арка веселки об'єднала береги. Добре та любо в обіймах...
 ---
 Махнув крилом тотемний птах. Упала казка на пагорби давні...
 ---
 Читаю знову натяки твої. В обличчях та об'явах. Здається розумію. Втім, побачим...

---
  Знов плаче горлиця в гаю. Сорока кряче як двійко тих качок, що поряд у ставку...

---
  Як хочеться спинити шум, це шумовиння піни людської , яке несеться Містом, не знаючи куди...

Червень

 Зелені святки клечально небіжчиків кличуть в гості
 Цвинтарні скарби печалі мирять ворожі кості...

 Клечальні святки зелом cтелять дороги в храми
 Міста поринають в села як полотно в раму...

 Клечальні свята, зелені. Тиша гамує клекіт.
 Краплі дощу червлені падають десь здалека...

 Зелені святки, клечальні – трунок медово-пряний,
 Дзвін золотий, вінчальний вітер несе дніпряний...

Липень

 Духмяний вечір вже згасає. Джмелі над флоксами гудуть. Гасають пічкурі, роса срііблиться...

 За луками в дуду "зозулька"* пару випускає та Рось натомлена мовчить...

  .......

 * МАНЕВРОВИЙ ПАРОТЯГ

Серпень

 верлібр в імпресіоністичному ключі
 -------------------------------------

 Шепіт німих вуст чують каштани щоранку.

 Плаче росою небо в сутінках синіх, серпневих.

 Сонце червоним сходить, зорі як свічки гасить...

 Нащо усе це, Батьку?

Вересень

 Золотоцвітом* пахне осінь. На сонці шерхнуть чебреці.
 Ми вкотре-знову розтечемось в криївки, хижки чадних міст.
 З оцього раю золотого, з левад вільжистих, берегів.
 І станем забувати мову прадавню
 та загрузати в піст і холод
 довгочекання літа…
 -----------------------

 *золотоцвіт - украинское название хризантемы.

Жовтень

 Сиплеться кленове листя, сиплеться, кружляє. Ковдрою багряною вкриває поруділе зело. Тьмяне сонце, день короткий, чутно снігу запах у повітрі...
 .....
 Земля вже скоро посивіє, а небо стане глибшим і таким далеким. І знову вкотре пролунає шепіт:
 "І сивий сніг, і сиві зорі, і неба темна глибочінь
 Холодна хата. Вбита горем у світлі свічки чиясь тінь...
 І сива думка сивим робом вповза в мовчання сивих вуст.
 В могильнім ґлеї чорний чобіт...Лопата, кроки, шурхіт, хруст."
 ......
 І якщо чесно, я не знаю боятися чи ні. Чи можна спинити Потік Подій? Чи краще перестати чіплятися за корінці та гілочки та віддатися на Його волю, мудрість та ласку.