Куди іду не знаю я,
Можливо й зовсім не іду,
Можливо йде лише зима,
Зима і час, а я стою…
Можливо оберти землі
Обманюють, що я іду,
Можливо скоропливні дні
Лиш ілюзують, що живу.
Живу не вперше, не востаннє
Та помилки завше роблю.
У колах вітру поривання,
У сірості живу й дишу.
І відкриваючи в очах
Всю правду, що її нема,
Охоплює маленький страх,
Та заміла його зима.
Та заміла і все замерзло,
Замерзло і застигло вмить,
Лиш тільки час йде обережно,
Перемагає, бо не спить.
А спить усе, тільки не він.
Це хитрість, чи несправедливість?
І через двісті поколінь
Не втратить він свою зрадливість.
Підвладні часу ми і все.
Час, він, як Бог, що володіє…
Ми стоїмо, а він іде,
Йде красти ще нові надії.
Дещо про час
© Copyright: Маринесса Маринесса, 2011
Свидетельство о публикации №111082707024
Свидетельство о публикации №111082707024
Рецензии