експромти

***
 обійстя горіло...і обри, і гори, і коні –
 На крові замішані – криком кричали –
 Тікай!
 Навпомацки лісом – коріння хапало за ноги,
 Кістляве галуззя шмагало в лице, і волосся
 Як птаха налякана – вгору шугало і вниз,
 І ніч не кінчалась...
 і голос – нагайка з сириці
 репіжив по спині, лишаючи смуги навхрест...

***
 в блискучих очах донни Анни живе супокій:
 імлаві тумани, камінна долівка, світлиця
 холодна - і плечі у хустку ховаються... киця
 до ніг їй потреться -
 портрети чужі -
 і насниться
 бездонність глибин
 і безсенсовість білих завій,
 і вії опустить, і віяло впустить, і впаде
 загублений лист зі слідами губної помади...

***
..голі дерева лютого
 такі трепетні у своїй щирості
 стоять у снігах навшпинечках,
 ніби школярки уперше цілуються -
 до неба руками тягнуться,
 до нього гілками туляться...
 жменька галок -
 як криптограма пам"яти -
 і прочитають - чи ні,
 і забудуть - чи ні -
 їм_чорним до нас_білих
 однаково -
 дзьобами землю лютневу риють,
 теплу зсередини...