Чеширський хвiст

Моя кішка – так розумниця! Не могла придумати краще, аніж привести за собою чотири маненьких ротики в середині місяця лютого, коли у погребі із провіанту залишилась у діжці квашена капуста (на пару кулешів) та горщик варення з пелюстків троянди, яке варив ще у минулому столітті, мріючи про романтичний чай при свічках із новою господинею мого старого серця.

Сиджу за столиком, сумую у вікно, де падає манка з неба, якою вже ситий по горло, колупаю свою мамалигу, запиваю гарячим настоєм із гілочок ожини, а вона тут як тут – моя кішка: підмітає чеширським хвостом крихти з небарського столу. Що, кажу, не пішла мамалига? А вчорашня рибалка на кризі? Я ж ходив заради твоїх ротиків!

Добре, що хоч живий повернувся, – дякувати небу та хлопцям із баграми: витягли мене з ополонки. Ще й рибки дали – для тебе та для твоїх кошенят. Нехай ростуть – бозними! Зараз зварю вам юшки. Муркоче, треться об ноги. Ніжне створіння – кішка. Хоча забагато клопоту. Особливо з її ротиками. Добре, що ловить мишей. А більше – яка користь?..

Колупаю свою мамалигу, заїдаю дарами із діжки, запиваю гілками ожини, проводжаю холодний день, зустрічаю морозну ніч, мріючи про літо і про те, що коли стану дідом – заведу кота: набагато менше мороки.