я так хочу навчитися бачити
крізь одежі й безпомічну шкіру,
розгадати серця призначення,
бо тобі я,на жаль,не вірю.
скільки раз ми з тобою ламалися?
але впевнено рвалися далі...
і серця на шматки розліталися,
ми їх клеїли,бинтували.
як безпомічно очі злипалися-
ми й тоді розривали повіки.
ледь живі ми разом трималися
і здавалось,що все це навіки.
були в обіймах як батарейки:
ти з плюсом,а я-з мінусом.
звідки ж,звідки ці балки,рейки?
наче шрами на серці від вірусу.
мої руки давно опустилися,
ти приладнав їх.я-маріонетка.
німа лялька в твоїх обіймах.
і не зрозуміло,кому з нас "не легко".
я так хочу навчитися бачити...
© Copyright: Вероника Луценко, 2011
Свидетельство о публикации №111082504221
Свидетельство о публикации №111082504221
Рецензии
