- Знову до школи? – сміється онука. –
Ви ж зовсім старенькі! Вам нащо наука?
- Знаєш, онуко, радощів мало
Себе відчувати, мов листя опале:
Смієшся ти, наче ми розумом вбогі,
Немов ми зачахлий бур’ян край дороги…
А ми ще – нівроку; принаймні, місцями.
Новеньке щось хочемо взяти до тями.
Нове вирина навкруги щохвилини;
Не встиг його взнати – ти зайва людина!
Тож, щоб за прогресом встигати хоч трішки,
Мусимо знову сідати до книжки;
Хай часом ПК нас доводить до щему,
Та ми – загартовані.
Зборемо й це ми!
Iду до школи!
© Copyright: Виталий Дагаев, 2011
Свидетельство о публикации №111082207745
Свидетельство о публикации №111082207745
Рецензии