ОДИНОКА БЕРЕЗА
Я закоханий у літню зливу,
Серце просить теплої вологи…
Та в берізку, ніжну і щасливу –
Наречену, з битої дороги.
Так приємно…притулюсь щокою,
А по шиї листячко лоскоче.
Ти здавалась рідною такою,
Ніби шепотіла: хочу, хочу…
Зараз сумно, бо тебе не має.
Вже життя минуло – всохло древо.
Хто тебе такою покохає –
Моя одинока, королево…
Ти ж була висока…Білі хмари
Ночували на твоїх долонях,
А тепер відлуння страху й мари
Так скувало, ніби світ в полоні.
Переліском скотиться на плечі
Тихий подих чарівної ночі,
А сіренькі дрова біля печі
Наженуть мені вологи в очі…
Затріщать, полинуть димом в комин,
Попливе тепло в холодні сіни…
А мені залишаться на спомин,
Лиш дощі, заплакані осінні…
16.08.2011р.
Одинока береза
© Copyright: Сергей Кононенко, 2011
Свидетельство о публикации №111082206845
Свидетельство о публикации №111082206845
Рецензии