Я кожен день рахую по хвилинах,
А час спливає ,наче тане сніг.
І хтось диктує правила сміливо,
не боячИсь розплавить серця світ.
У полум'ї нестримних мрій й емоцій
Болить душа від язиків костра!
-Ти знову тут?Стоїш на цьому боці?
- О так, нарешті судний час настав!
Вони сиділи поруч й говорили,
Любов й ненАвисть,подруги весни,
І знову вибирали чисте тіло,
Незваблене болючим словом «Гріх».
І так за роком рік, століття за століттям,
Страждає людство, йде на поводу!..
Вони ж відкрито й лагідно…. Сміються,
Не знаючи, що збуджують біду.
Та скоро скІнчиться це гИдке панування,
Я обіцяю, і клянусь життям!
Вже скоро, тільки трішки почекайте!
Кохання більш в образу я не дам!
І помста буде гіршою, ніж зрада!
Запамятайте цю священну мить!
І більш ніхто не буде рахувати
Гірких хвилин, як я сьогодні дні!..
07.04.11 Одеса
Помста
© Copyright: Светлана Роко, 2011
Свидетельство о публикации №111082203358
Свидетельство о публикации №111082203358
Рецензии