Слово читають

Слово читають

Читали слово писане чорнилом.
Читали слово писане кров'ю.
На пергаменті  пурпуровому та
й на бамбуку...
Писали дерев'яною паличкою 
-- де можливо було...
Писали так як хто міг.

Читали ті, хто міг читати...
Cвященики читали, а люди слухали
Релігійні поеми, краплини життя
-- мова церковна. не друга,
це мова слов'янська була. 

Рядок за рядком -- слово по слову
тримався порядок. Рукопис то був.
Слово поганське місця не мало:
не вірне було
-- писати його не можливо,
устав боронився від нього.

А ви, що читали
або читаєте слово моє?
-- Мій вірш, моє слово є просте?
Я пишу не чорнилом його!
Мій комп'ютер дає вигляд йому...

Зворотний бік картону
Тепер напись теж має якусь.
Може бути рисунок красивий
чи слів стрічка, тай більше нічого.
-- Лишень думка мого завдання
має там бути... Позначна
Як для тебе. так і для мене самого.

Разом ми читали -- я знаю,
Якусь книгу чудову. Ти не знав,
Я тоже не знав: що ця книга
Не будь яка книга була  --
Ця книга змальована була
бузиновим чорнилом...
Дуже стара й постаріла
ця книга була!!!
А що з нею зробилося?
Де поділася вона?

Мені далi про що говорити нема
Кінчаю писати гусячим рядом
-- таж не гусячим пером,
порядкові стрічки цієї поеми...

Хтось нагадав!
Ні, я не забув.
Коли поему почав, то написав
Що колись чорнилом писали а
Також кров'ю слова малювали.
Та читали не всі -- лишень ті,
Котрі якусь можливісь мали!...

Тепер же мене читають
Всі ті які бажають.