Нехлюй

Чи то вже правда, а чи ні,
Що й звірі узялися за перебудову –
Важливу справу і чудову.
Ведмідь взяв слово:
- Повірте на слово мені,
Що до роботи ми охочі,
Настануть в нас щасливі дні,
Коли не будемо ми спати дні і ночі;
Життя солодке струменем, мов мед,
Поллється в кожного із нас, потішить душу,
Тож слухайте, що я сказати мушу:
Мерщій вперед!
Не гаймо час!
Можливості великі в нас!..
Якщо потрібно – приклад сам подам,
Щоб це було в науку вам,
Щоб згадували нас не тільки наші діти,
А й внуки-правнуки змогли радіти,
Що ми отак старалися для них!..
Признаюся: охота взяла всіх,
Що звірі з радістю аж лапами плескали.
- Ти бач, - сказав Борсук, -
Він хоче, щоби ночі ми не спали!
Я меду не люблю,
У моїй норі і сухо й тепло,
Не хочу долю я свою
Й життя, перетворить на пекло!..
Борсук повісив ніс,
І до нори поліз.
Ведмідь розлючено: - Таких, як цей Борсук
Треба із лісу гнати,
Ледачому не буде місця поміж нас,
В рішучий цей перебудови час…
І ще щось наш Ведмідь хотів сказати,
Та не сказав. Витерши піт,
Поліз у барліг спати.
А звірі вслід Ведмедю подивились:
«Мабуть Потап Михайлович стомились» -
І тихо, так собі, по лісі розбрелись,
Мовляв: зустрінемось колись…
Не знав лише Ведмідь одного,
Що їхала комісія до нього:
І сонному дісталося по ребрах та по спині…

             - - -

Погляньте, друзі, часто й нині
Ведмеді негативний приклад подають –
За що й по ребрах дістають!



Отак і в деяких сучасних установах,
Все знову, й знову,
Із уст керівників струмки єлею ллються,
Самі ж вони і за холодну воду не беруться!