КАР РИСТ
/ байка /
Обвитий Хмелем Дуб стояв і плакав:
Не маю більше сили, уже й не повернусь,
Ще й хміль уп’явся мені в кору, аж сік капа…
Нестерпно боляче стає, як тільки ворухнусь.
Отож стою, мов вкопаний, в душі ще зеленію,
Хоч ноги й голова німіють від старості моєї…
-Навіщо ж дозволяєш, щоб з твоєї
Дубової кори,
Усякі трутні кров пили? –
У Дуба Ясен запитав, -
Ти з себе скинь нестерпну ношу!..
На Ясена Дуб глянув скоса,
Сказав:
Нічого,бачу, ти в житті не розумієш,
Як же мене повчати смієш?
Хоча й кривлюся я від болю,
Та хміль гілля моє сухе і голе
Вкриває зеленню своєю,
Й любуються всі кроною моєю…
Тож хоч сто трутнів я тримать готовий,
Ніж щоб мене порізали на дрова!
- - -
Отак і в деяких сучасних установах,
Дуби сухі не хочуть потрапити на дрова,
Але читач-дотепник зможе підказати:
Пора Дубів таких з корінням корчувати!
Свидетельство о публикации №111082005045