Св т в канц тунеля

С. Гайовий
М. Полончук

Свєт в канці тунеля

Присвячується героїчним борцям за права негритянського населення Мартіну Лютеру Кінгу і Адольфу Шикльгруберу.

Дійові особи:

Ясон Ніканорович Шептунчиков – зам декана по співпраці з іностранними студентами.
Акакій Аполінарієвич Осауленко – типовий зразок не дуже розвиненої людини. Співчуває неграм, бо такий же тупий, як і вони.
Клара Моісеєєвна Целкін – секретарша Ясона Ніканоровича.
Франц Анатолійович Вєрандін – член комісії по співпраці з іностранними студентами.
Гога Начхерідзе – 1-й іностранний студент.
Рафік Мілікян – 2-й іностранний студент.
Бельдан Наглиєв – 3-й іностранний студент.
Лейла Мухамєдова – 1-а іностранна студентка.
Алєся Черневіч – 2-а іностранна студентка.
Мутумба Ганібалович – двірник-комендант гуртожитку іностранних студентів
а також:
дух неупокоєного Че Гевари, революційно настроєні бабусі, літературні критики та скінхеди.
Дія відбувається у Полтавському гогопедичному інституті імені Нельсона Мандели.

Дія перша

Лекторська кімната, обвішана червоними прапорами і фотографіями людей чорного кольору. В центрі кімнати два критики сперечаються з приводу творчості Квітки-Конопляненка.

1-й критик: А я вам кажу, проаналізувавши творчість Квітки-Конопляненка, шо він – мудак.

2-й критик: Пазволю собі з вами не согласиться. Він скоріш за все типовий представник сексуальних меншинств, або просто підарас.

Входять Ясон Ніканорович і Акакій Аполінарієвич.

Акакій Аполінарієвич Осауленко: Канешно, ваша дискусія має дуже велике значення для сучасного літературознавства…

Ясон Ніканорович: На *** атсюда, ми щас про негрів говорити будемо!

Критики швидко зникають. Одразу ж в кімнату заходять Клара Моісєєвна, Франц Анатолійович та студенти.

Ясон Ніканорович: Для того, щоб гарно здати сесію, вам треба принімати активну участь у суспільно-політичному житті інститута.

Гога Начхерідзе і Рафік Мілікян (в один голос): А національнимі напіткамі екзамени не принімаются?

Франц Анатолійович: Це залежить від кількості і якості, но останнє рішення приймається в іншому місці.

Ясон Ніканорович: Ну, шо, всідайтеся.

Всі розсідаються і приймають зручні пози.

Ясон Ніканорович: Зараз ми будемо говорити про тяжке становище негрів у капіталістичному світі. Як вам відомо, акули капіталізму нещадно експлуатують темнокоже населення.

Гога Начхерідзе і Рафік Мілікян (в один голос): Ето нас, что-ли?

Акакій Аполінарієвич (нервово): Ми говорим про настоящих негрів, а не про йобаних банабаків.

Начхерідзе і Мілікян ображено замовкають.

Ясон Ніканорович: Як ви знаєте, буржуазія заставляє негрів працювати по 20 часов в сутки, без вихідних і атпусков, на самих тяжкім работах, як то: вивозити гівно, прочищати каналізації, прибирати в абществєнних туалєтах.

Акакій Аполінарієвич схлипує, і витирає очі.

Ясон Ніканорович: Зрозуміло, шо більше вони нічого не вміють, але все ж таки! (Підніма до гори палець і грозно дивиться на аудиторію). Як було сказано ще за часів Вєлікой Французької революції – свабода, равєнство, братство. Ето значить, шо негрів треба поважать, платить їм як білим, і вобше, висувать в руководящі кадри.

Всі мовчать, лише Акакій Аполінарієвич аплодує.

Ясон Ніканорович (поступово підвищуючи голос): Но еті кляті експлуататори не соглашаються на такі умови. І тому у обездолених негрів залишається тільки один вихід – світова революція.

В кімнаті з’являється дух неупокоєного Че Гевари. Він як завжди мудрий, рішучий, вольовий. Його волосся коливається від невидимих вітрів комунізму.

Ясон Ніканорович: Тільки таким способом негри зможуть побачити свєт в канці тунеля, і дійти до світлого майбутнього!

Акакій Аполінарієвич (просто в екстазі): Ура! Ура! До світової революції! Ура! Смерть колонізаторам, експлуататорам, імперіалістам, мілітаристам, волюнтаристам, онаністам!

Дух Че Гевари лагідно дивиться на Осауленка.

Ясон Ніканорович: Ну, шо, бля, запитання єсть?

Бєльдан Наглиєв: Однако, давайтє Матумбу вмєсто вас паставім!

Ясон Ніканорович: Якщо ще раз таку ***ню ****анеш, поїдеш додому оленів пасти і не єздових лайках за геологами ганяться. (До аудиторії) Ну, шо, є якісь конкретні пропозиції?

Франц Анатолійович: А давайте напишем до Ради ООН листа з вимогою надати усім людиноподібним жителям Африки і Америки громадянство України!

Дух Че Гевари починає крутити вказівним пальцем біля виска.

Акакій Аполінарієвич (припиняючи конспектувати надписи з парт у великий загальний зошит): Правильно!

Ясон Ніканорович: Тю, а я думав, шо тут присутні довбойоби лише з ближнього зарубіжжя. Обійдемось без таких радикальних мір. Краще намажемось гуталіном і підем під міськраду вибивати для іностранних студентів гроші на стипендії. Бо ми вже три тижні не бенкетували. А потом і діскотєку для нормальних людей устроїм.

Дух Че Гевари зникає.

Акакій Аполінарієвич: Тоже непогано! Треба здобувати популярність серед студентства. Бо за моїми спостереженнями кожний другий напис на парти звинувачує декого з присутніх  в протівоєстєствєнних сексуальних уподобаннях.

Франц Анатолійович здригується, так шо всім стає зрозуміло, шо удар прийшовся не в бров, а в глаз.

Ясон Ніканорович: Якшо возраженій нема, тагда гриміруйтесь і виполняйте. Про результати доложите.

Всі виходять. За сценою чути матюки і жіночі крики: “Сябє етсім гавном маж”!

Завіса

Дія друга.

Общага. Кімната Мілікяна і Начхерідзе. Стіни повністю заклеєні плакатами з голими дівками. Біля батареї порожніх пляшок стоїть батарея повних. За столом сидять Мілікян, Начхерідзе і Наглиєв. Вони п’ють армянський коньяк і запивають грузинським вином, час від часу потираючи попижджені обличчя з залишками гуталіну.

Гога Начхерідзе: Рафік, да, мєня часто скіни пізділі, но за то, што я негр – впєрвіє.

Рафік: Так давай віпьєм за новізну острих ощущеній!

Бельдан Наглиєв шкірить зуби і тягнеться за бокалом вина. У вікні з’являється дух Че Гевари, і облизується, дивлячись на проісходяще.

Рафік: Слушяй, Гога, скучно, да?

Гога: А что?

Рафік: Давай тьолок пазавьом!

Гога вихвачує з-під Бельдана табурет і грюкає ним в стіну.

Гога: Алєся, Лейла, ****уйте к нам віно піть, да!

Бєльдан невнятно матюкається, потираючи забиту сраку.

В кімнату заходять дівчата.

Лейла: Коран запрєщаєт піть віно!

Гога: Рафік, аткривай коньяк, дама просить!

Лейла хапає пляху коньяку, відбиває горлушко об голову піднімающегося Бєльдана і залпом випива півпляшки.

Бєльдан: Нас здєсь нє любят! (виповза з кімнати).

Гога: Дами, січас будєт романтіка (клацає кнопкою магнітофона. Кімнату заповнюють звуки музики Еніо Моріконе).

Алєся починає плакати.

Рафік: Алєся, что такоє, да?

Алєся: Бяльмандо жалко… Ну, да *** с нім. Бульба йость?

Гога: Здесь вам нє сєло, чтобі віно закусівать!

Поки ведеться ця слюнява бесіда, Лейла допиває залишки коньяку і грюкає пляшкою об двері, смачно відригуючи. Двері відчиняються і входить Матумба Ганібалович.

Матумба: Підараси! Опять нажрались. Щас єщо груповуха начньотся.

Рафік: А ето ідєя! На, випій!

Матумба вибиває з рук Рафіка стакан і, вимахуючи мітлою, продовжує матюкатися.

Рафік: Ах, ти, гандон! Мі за твої права боремся, а ти піть нам не дайош!

Гога дістає кинджал, але його випереджає Алєся, яка майстерно вихопленим з-під поли  халата товкачем для картоплі ****ить Матумбу по лобі. Той одразу ж непритомніє.

Алєся (виправдовуючись): А чяго он, казьол, матярітся!

Рафік і Гога, замітаючи сліди, засовують Матумбу в тумбочку і викидають її у вікно. Слідом летить знаряддя праці Ганібаловича, тобто мітла. З вулиці чути голос Франца Анатолійовича: “Какой підарас з окна всякає гавно швиряєт на голову”!

Акакій Аполінарієвич: ****ь, пайдьом разбєрьомся, еті студєнти вобще охуєлі!

Рафік, Гога, Алєся і Лейла, розуміючи, що справа пахне піздєцом, вибігають з кімнати. Матеріалізувавшийся у кімнаті дух Че Гевари допиває вино і коньяк, загрібає порожні пляшки в авоську і зникає у напрямку найближчого пункту прийому стєклотари.

Коли Франц Анатолійович і Акакій Аполінарієвич заходять у кімнату, сліди п’янки вже повністю ліквідовані.

Завіса

Дія третя.

Велика аудиторія. На задній парті сидять літературні критики, ведучи дискусію стосовно того, з яким словом краще римується слово “***”, тикаючи пальцями у написані на парті вірші і голосно декламуючи їх. Час від часу вони прикладаються до пляшки горілки.

Заходять Франц Анатолійович і Клара Моісєєвна.

Клара Моісєєвна (притримуючи Франца Анатолійовича за лікоть): Молодой чєловєк!  Шо я вам хочу сказать – моя Циля приготовіла сєгодня фаршированую рибу. Так шо может бить ви зайдітє к нам вєчером!

Франц Анатолійович (роблячи спроби вирватись з чіпких рук Клари Моісєєвни): Я не можу! У мене вечором дєла!

Клара Моісєєвна: А іщо моя Циля пріготовіла цимес. Дуже вкусний цимес.

Франц Анатолійович (нарешті вирвавшись, при цьому залишив в руках Клари Моісєєвни шмат рукава): Клара Моісєєвна, ідіть на ***! Я на дієтє! (швидко перебігає на інший бік парти).

Акакій Аполінарієвич пинком відкриває двері, так шо вони ледь не злітають з пєтєль.

Акакій Аполінарієвич: Ви уявляєте, як студєнти охуєлі!

Клара Моісєєвна: Ой, шо ві говорітє!

Акакій Аполінарієвич: В тій тумбочці, шо впала вам на голову, Франц Анатолійович, сидів Матумба Ганібалович.

Клара Моісєєвна: Ой, вєй, как же ето получілось?

Акакій Аполінарієвич: коли тумба, зрикошетивши од вашої голови об асфальт, вона розвалилась на куски. І тепер інституту доведеться тратиться на цинковий ящик.

Франц Анатолійович: А на *** він потрібен?

Акакій Аполінарієвич: А шоб його тіло отправить додому, в інститут Патріса Лумумби.

Входить Ясон Ніканорович.

Ясон Ніканорович: Ну, шо, бля, доігрались? Був один чорножопий на весь інститут, і той зкопитився! Одно хорошо: проблема негрів в нашому вузі рішилась сама собой. От тільки на *** до того, як стрибнути з даху, він заліз у тумбочку? Оригінальне самогубство.

В цей час критики допивають горілку, і один з них кидає пляшку у вікно. Вона потрапляє у центр процесії бабусь з червоними прапорами і революційними гаслами. Бабусі кидають транспаранти і починають битися за неприватизовану стєклотару. Над ними орлом реє дух Че Гевари, з азартом вимахуючи кулаками. По флюїдам, ісходящим від конкістадора революції, стає зрозуміло, що його дух був у дуже тісних стосунках з духом спиртного.

Ясон Ніканорович (дивлячись у вікно): Ну, от вам і свєт в канці тунеля. (обертається до аудиторії) До речі, а чому б нам не вступити у Грінпіс?

У вікно можна побачити, як революційних бабусь заміняє група п’яних студентів. Гога Начхерідзе вчить їх танцювати лезгінку. На обрії, на фоні заходящого сонця матеріалізується група злобних скінхедів. Від їх поголених голів останні промені сонця відбиваються справжньою свєтомузикою.

ЗАВІСА