…Приходять люди, кидають каміння.
Якби ж доцільно. А вони – угору!
Ті камені, неначе зла насіння,
Впадуть униз, і будуть мати горе
Метальники думок незрозумілих,
Що мають сенс лишень у власнім світі.
Вони себе там бачать в ризах білих,
І всіх рятують власним заповітом.
Зцілися - лікар, сам спасись месія,
І вже тоді когось приходь судити.
А як не зміг, то знай: що дурно сіяв -
Не шкодить гнаним, ти ж бо – будеш битим…
2011
Приходять люди...
© Copyright: Александр Зубрий, 2011
Свидетельство о публикации №111081903145
Свидетельство о публикации №111081903145
Рецензии