Як давно то було – я колись був коханим і юним,
Я любив до нестями, а доля любила мене.
По одній обірвались в душі болем напнуті струни,
Чи гадалось тоді, що хороше так швидко мине?
Порозтринькав кохання, пізнав тільки злидні і зраду.
– Як надбав порожнечу, тепер у сумі і неси…
Самотою бреду по старому серпневому саду.
Чом так серце щемить від його неземної краси?
Загубив я до рідного дому тернисту дорогу.
Хоч стоптав за життя і немало чобіт і доріг,
Та не вічне воно, і розкаяним, дякувать Богу,
Як не вмру, то колись повернусь на дитинства поріг.
Намалюю минуле на білім ромашковім полі,
Кину погляд востаннє на те, що відквітло, здаля.
Гладдю вишию росяну стежку загубленій долі,
Може, прийме з прощЕнням забута батьківська земля?
18.08.2011
Як давно то було...
© Copyright: Пономаренко Владимир, 2011
Свидетельство о публикации №111081800251
Свидетельство о публикации №111081800251
Рецензии
Привет,Волода! ЗдОрово написал.Жму руку!!! Читаю и понимаю. перевожу с украинского - писать им не умею (стихи), Из Крыма,Игорь,Керчь)))
Игорь Ковальчук 22.08.2011 20:48 • Заявить о нарушении
Игорь Ковальчук 22.08.2011 20:48 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 13 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.