Сiренька кепочка

  (оповідання)   
     1
Я з онуком збирав речі  у дорогу до родинного гнізда. Здається, все необхідне було складене у рюкзаки, у дорожні сумки з багатьма відділеннями та гаманцями, застібнутими на  блискучі застібки-змійки. Перед виходом з кімнати присіли «на доріжку».
- З Богом – промовила дружина…
- А  про мене забув, подумала Сіренька кепочка, що завжди нерозлучно  мандрувала зі мною.
Невже я буду на цей раз сидіти у куточку на лавці,  поки мій господар дідусь Петро буде мандрувати по Поділлі.
- О, а кепочку забув, вигукнув я,  де ж це вона?..
-Ось я, ось я! – зраділа кепочка, мало не підстрибуючи від радості, що згадав про неї.
Дружина Люся підняла її, розпростерла на руці і протягла  мені.
 Вмістившись на голові, вона закрила широким козирком чоло від сонячного проміння, що осліплювало очі і вигойдуючись при кожнім кроці, поважно помандрувала на залізничний вокзал.
      У вагоні зачепилася  над головою. Вмить упізнавши біля вікна свій фігурний гачок, що вже не раз висіла там, спостерігаючи за пасажирами, які метушилися розкладаючі свої речі, серед котрих були і кепочки яскравіші, світліші, однак такої як вона не було.
-Ось  яка я, найкраща. Не даремно мене мій господар так поважає, що не може обійтись
без мене,  я ж йому  і від  сонця очі сховаю, і спітніле чоло витру, якщо вчасно хусточку не дістане.
   Отак собі міркувала моя люба кепочка до тих пір, аж поки ми не дісталися до станції Христинівка. Там ми зійшли з електричного потягу  та й пересіли у дизель-потяг Христинівка-Вапнярка.
   І знову розташовували свої речі  на полиці, під сидіння, а кепочка знову гойдалася на приладнаному для неї персональному гачку.
- Ой, дідусю!.. – забудеш її там!..
Я зняв, повертів у руках та й знову повісив на гачок.
    Не вчулися як і до своєї станції Зятківці приїхали. Відчуття рідного краю захопило наші
почуття. Стоянка одна хвилина.  Швидко  зійшли на перон, рахуючи сумки, рюкзаки
і не помітили  як хиталася кепочка, намагаючись привернути до себе увагу. А коли автоматичні  двері  вагону зачинилися, вона сумуючи затихла і задрімала.
 На півдорозі додому я спохватився, чогось мені  бракувало. Я приклав руку до голови і вигукнув:
 - А кепочку!.. –  забули у вагоні!
 - Я ж тебе попереджав, запалився Сергійко.
На деякий час, сумуючи по пропажі, йшли мовчки. Аж ось трапилася по дорозі яблуня.
Смачні, рум’яні, запашні яблука відволікли думки від кепочки і ми знову, прискоривши крок, поспішили в домівку.
                2
Двері автоматично відчинялися, пасажири виходили з вагону, а другі заходили. 
Раптом кепочка здригнулася, почувши своє ім’я.
- Татку, дивись он кепочка висить на гачку, а лавка пуста!..
- Напевно господар вийшов у сусідній вагон – відповів чоловік.
- А давай її заберемо собі!.. – не вщухав малюк.
- Ні, не треба брати чужих речей.
Кепочка, слухала оцю розмову і пораділа. Вона ще не втратила надії, що господар Петро
повернеться і забере її до міста Чугуїв, де вона вперше зустрілася з ним після крамниці.
З тих пір ніщо не розлучало її з його посивілою  головою. Вона була свідком і творчих вечорів, а то й просто слухала і не переслухала вірші, гуморески і була у центрі уваги співбесідників.
  Так вона стала штатною пасажиркою вагону, що курсував від станції Христинівка-Вапнярка і в зворотньому напрямку. Слухала розмови пасажирів про себе та свого забудькуватого господаря і її так хотілося сказати: - Ні, він добрий, то це вже роки в отім виновні, налягають на його пам'ять…
             3
  Пролетіли непомітно дні перебування у домівці. І  ми знову зібралися в дорогу.
Потяг гостинно відчинив двері. Швидко занесли у вагон речі, гудок  злився з нашим
«До зустрічі, рідний краю!». 
До нас підійшла симпатична блондинка-контролер. Після перевірки у нас квитків я запитав, чи не помітила вона Сіренької кепочки.
 -Та ж вона і нині їздить з нами!.. – вигукнула жіночка з такою радістю, ніби то мова йшла про живу людину. Однак на цей раз потяг змінили і той з Сіренькою кепочкою поїхав на станцію Козятин.
   Важко було повірити,  люди настільки чесні, що не взяли новеньку Сіреньку кепочку.
А мені залишили віру ще зустрітися зі своєю любимою  козиркастою, Сіренькою кепочкою.